Семінарія постає завдяки єпископу-ординарію і приготовляє пресвітерів, які будуть частиною місцевого духовенства. Однак підготовка є місіонерською і міжнародною, щоб відгукнутися на те, що затвердив Другий Ватиканський Собор, котрий у декреті про формування духовенства «Presbyterorum Ordinis» у п.10 пише: «…Нехай, отже, пресвітери пам’ятають, що їм треба дбати про всі Церкви… А там, де справа апостоляту цього вимагає, треба не тільки полегшити відповідний розподіл священиків, а й організувати питому душпастирську працю для різних соціальних верств у будь-якій країні, нації чи частині світу. Для цього було б корисним створити міжнародні семінарії(…), до яких пресвітери могли б бути призначені чи приписані з огляду на спільне благо всієї Церкви, відповідно до норм, що їх треба встановити для кожної такої установи окремо, і завжди дотримуючись прав місцевих ієрархів».

Ця відкритість на всі церкви є основою підготовки до пресвітерства. Семінарія запрошує чоловіків різних національностей, з метою створення місця, де можна було б відчути католицький дух – Соборність Церкви, де братерство у Христі є сильнішим за будь-яку форму націоналізму або расизму, приготовляючи священиків, готових йти всюди, куди б їх не послала Церква.

Іншим характерним елементом є людська формація до віри, в основі якої лежить участь кожного семінариста в Неокатехуменальній Дорозі в місцевих спільнотах. Така участь має фундаментальне значення; фактично саме життя у спільноті веде семінаристів до зростання у вірі через дорогу поновного відкриття дарів Хрещення.

Все це стає більш актуальним, якщо врахувати, що перше покликання стосується не стільки священства або християнського шлюбу, скільки святості, яка дозріває в досвіді єдності, молитві, слухняності, відкриваючи глибокий сенс власного життя. Спільнота - це місце, де можна досвідчити, що Церква є Матір'ю, яка ніколи нікого не залишає на самоті і, яка супроводжує на кожному етапі життя.